33.Тема Основи рятувальних та інших невідкладних робіт.

33.Тема  Основи рятувальних та інших невідкладних робіт.

1. Основи рятувальних та інших невідкладних робіт.

З групи метеорологічних явищ природного походження вкрай небезпечними стихійними лихами є бурі й урагани. Вони є одними з найпотужніших сил стихії і за своїм руйнівним впливом часто порівнюються із землетрусом. Основною причиною їх виникнення є циклонічна діяльність атмосфери. Циклони Атлантичного океану зазвичай називають ураганами, а тропічні циклони західної частини Тихого океану — тайфунами. Факторами небезпеки в разі різних атмосферних вихорів є насамперед сильні вітри та інтенсивні опади. Руйнівна здатність вітру залежить від швидкості й позначена у 12- бальній шкалі Бофорта, запропонованій у 1806 р.

Буря (шторм) — дуже потужний, зі швидкістю понад 20 м/с постійний вітер, що викликає великі руйнації на суші та хвилювання на морі (шторми) (іл. 33.2). Для бур характерна менша, порівняно з ураганами, швидкість вітру. Тривалість їхньої дії складає від кількох годин до доби. Залежно від пори року і залучення до повітря різноманітного складу часток, розрізняють курні, безкурні, сніжні та шквальні бурі.

Шквальні бурі характеризуються раптовістю й нерідко великою руйнівною силою, іноді супроводжуються сильними опадами. Руйнівний вплив шквалів визначається швидкістю вітру, а також грозами і зливовими повенями.

Шквали можуть виникати в будь-яких місцях України, але найчастіше бувають у степах, лісостепах і на Поліссі. Це різке короткочасне (хвилини і десятки хвилин) посилення вітру, іноді до 30-40 м/с зі зміною напрямку. Штормовий (шквальний) вітер спостерігають часто, а його швидкість буває переважно 20-29 м/с, а іноді й понад 30 м/с. У гірських масивах, західних і північно-західних областях України швидкість вітру інколи досягає 40 м/с.

Ураган (фр. Ouragan) — це атмосферний вихор великої руйнівної сили. Найважливішими характеристиками урагану є швидкість вітру, шлях його руху, розміри та будова ураганів, середня тривалість дії урагану. Багаторічні спостереження показують, що швидкість вітру під час ураганів перевищує 29 м/с (12 балів за шкалою Бофорта) і досягає, здебільшого, 30-50 м/с.

Шкала Бофорта

бали	Тип вітру	Ознаки вітру
		на землі	на воді
0	штиль	Дим піднімається вгору, прапор не тріпотить	Дзеркальне море
1	тихий	Дим слабо відхиляється, листя шелестить, полум’я свічки слабо відхиляється	З’являються невеликі лускоподібні хвилі без «баранців»
2	легкий	Рухаються тонкі гілки, прапор слабо майорить, полум’я швидко гасне	Добре видно хвилі, гребені їх починають перекидатися, але піна не біла, а склоподібна: рябить поверхня води
3	слабкий	Розгойдуються невеликі гілки, прапор майорить	Короткі хвилі. Гребені утворюють склоподібну піну. Зрідка утворюються маленькі білі «баранці»
4	помірний	Гойдаються великі гілки, прапор витягується, піднімається пил	Хвилі стають довшими, місцями утворюються пінисті «баранці»
5	свіжий	Розгойдуються невеликі стовбури, свистить у вухах	Усе море вкривається «баранцями»

Продовження таблиці 33.1

6	сильний	Розгойдуються дерева, сильно рве намети	Утворюються гребені великої висоти, «баранці» на гребенях
7	міцний	Зриваються намети, гнуться невеликі дерева	Хвилі громадяться і обриваються (руйнуються), вітер зриває з гребенів білу піну
8	дуже міцний	Ламаються гілки, гнуться великі дерева, людям важко рухатися	Помітно зростає висота і довжина хвиль
9	шторм	Ламаються великі дерева, пошкоджуються дахи	Високі й довгі хвилі перекидаються гребенями
10	сильний шторм	Зриваються дахи, вириваються з коренем дерева	Уся поверхня моря стає білою від піни. Гуркіт у відкритому морі посилюється і набуває характеру поштовхів
11	жорстокий шторм	Відбуваються значні руйнування	Висота хвиль настільки велика, що кораблі, які перебувають у полі зору, часом ховаються за ними
12	ураган	Відбувається спустошення	Водяний пил зривається з гребенів і значно зменшує видимість

Для зручності контролю за напрямком ураганів та з метою зменшення помилок під час передачі інформації синоптики називають їх короткими жіночими і чоловічими іменами, що легко запам'ятовуються, або використовують чотиризнакову нумерацію. В Україні урагани виникають будь-якої пори року, але переважна більшість їх буває в липні - вересні. Терміни їх виникнення мають певну циклічність, що сприяє більш точному прогнозуванню.

На більшій частині території України вітри зі швидкістю більше 25 м/с бувають майже щорічно. Найчастіше — у Карпатах, горах Криму та на Донбасі.

Дії населення під час урагану. Після отримання сигналу про загрозу урагану або бурі населення приступає до робіт щодо підвищення міцності та надійності будинків, споруд та інших місць розташування людей, займається пожежною профілактикою і створює необхідні для забезпечення життєдіяльності запаси. З підвітряного боку будинків люди щільно зачиняють вікна, двері, люки горищ і вентиляційні отвори. Скло вікон заклеюють, вікна та вітрини захищають віконницями або щитами. Для збалансування внутрішнього та зовнішнього тиску двері та вікна будинків з підвітряного боку відчиняють. Підготуйтесь до вимкнення електромережі, перекрийте газові крани, погасіть вогонь у грубках. З моменту отримання інформації про безпосереднє наближення урагану або сильної бурі жителі населених пунктів мають зайняти раніше підготовлені місця в будинках або сховищах.

• Перебуваючи в будинку, необхідно зачинити кватирки і відійти від вікон, зайнявши відносно безпечне місце (ніші, дверні прорізи, вбудовані шафи). Покладіть на підлогу речі, які можуть впасти і спричинити травми. Відсуньте ліжко від вікна.
• Зупиніться, якщо ви їдете автомобілем. Вийдіть і швидко сховайтесь у міцній будівлі або лягайте на дно будь-якого заглиблення (придорожньої канави, видолинка, ями, яру) і щільно притисніться до землі.
• Під час вимушеного перебування під відкритим небом необхідно відійти на безпечну відстань від будинків. Такі дії значно зменшують кількість ушкоджень.
• Необхідно остерігатися пошкоджених та повалених дерев, розгойдування рекламних щитів, вивісок, транспарантів.
• Не перебувати на підвищеннях, мостах, поблизу трубопроводів, ліній електропередач, об'єктів з отруйними і легкозаймистими речовинами.

  Повені — тимчасове затоплення значної частини суші водою в результаті розливу річок та великої кількості опадів (іл. 33.4), інтенсивного танення снігу, утворення заторів льоду в період весняного паводка, вітрового нагону води в річки з моря. Крім того, причиною повені можуть бути завали на річках у результаті землетрусу, гірські зсуви і руйнування дамб, гребель гідровузлів, виникнення цунамі або гравітаційних хвиль від підводних ядерних вибухів. Повені характеризуються швидким підйомом рівня води і затопленням значних територій, де велика кількість населення залишається без притулку, питної води та продуктів харчування; люди зазнають впливу холодної води, вітру та інших метеорологічних чинників. Спеціалісти вважають, що людям загрожує небезпека, коли шар води досягає одного метра, а швидкість потоку перевищує один метр на секунду. Підйом води на 3 м призводить до руйнування будівель та споруд. В Україні повені є найпоширенішим стихійним лихом.

Найвірогідніші зони можливих повеней на території України:

• у північному регіоні — басейни річок Прип'ять, Десна та їхні притоки;
• у західному регіоні — басейни верхнього Дністра, Тиси, Прута, Західного Бугу та їхніх приток;
• у східному регіоні — басейни Сіверського Дінця з притоками, Псла, Ворскли, Сули та інших приток Дніпра;
• у південному і південно-західному регіонах — басейни приток нижнього Дунаю, річки Південний Буг та її приток.

Під час повені виокремлюють чотири зони затоплення: перша зона — катастрофічного затоплення; друга зона — зона швидкої течії; третя зона — зона середньої течії; четверта зона — зона слабкої течії (розливу).

Повені на річках за висотою підйому води, площею затоплення та величиною завданої шкоди поділяють на 4 категорії: низькі (малі), високі (середні), значні (великі) та катастрофічні. Катастрофічні повені зі значними матеріальними збитками, а також людськими жертвами час від часу відбуваються в Закарпатті, їх причиною є не тільки природні фактори, але й непродумана діяльність людей, насамперед — вирубка лісів.

Особиста безпека. Почувши попередження про загрозу повені, вимкніть газ, електроенергію і негайно виходьте у безпечне місце — на підвищення. Якщо повінь розливається повільно і ви маєте час, уживайте заходів щодо рятування майна та матеріальних цінностей: перенесіть їх у безпечне місце, а самі займіть верхні поверхи (горище), дахи будівель. Зробіть запас продуктів харчування та питної води. Використовуйте плавальні засоби або зробіть їх із колод, дощок, автомобільних камер тощо.

Опинившись у воді, скиньте важкий одяг (шерстяний здатний зберігати тепло у воді, тому в холодній воді його знімати не рекомендується) і взуття, скористайтеся плаваючими поблизу або піднятими над водою предметами та чекайте допомоги.

Пожежі — стихійне поширення нищівної дії вогню, який виходить з-під контролю людини. Виникають пожежі, як правило, унаслідок порушення правил пожежної безпеки, а також у результаті розрядів блискавки, самозаймання, особливо під час засухи тощо.

Лісові пожежі — некероване горіння, що поширюється на площі лісу (іл. 33.8, іл. 33.9). Залежно від того, у яких елементах лісу поширюється вогонь, пожежі поділяють на верхові, низові та підземні (ґрунтові). Причиною лісових пожеж можуть бути блискавки, а торф'яних — самозагоряння. У разі верхової пожежі вогонь охоплює крони дерев, згоряють хвоя, листя, гілки. Великі верхові пожежі супроводжуються перекиданням полум'я на значні відстані (на десятки, а то й на сотні метрів від основного вогнища). Залежно від просування краю та висоти полум'я пожежі можуть бути слабкими, середніми і сильними, за швидкістю поширення — швидкими та стійкими. Під час низових пожеж вогонь поширюється тільки по ґрунту, обпалюючи нижні частини стовбурів дерев і коренів, які виступають над поверхнею ґрунту. Під час швидких пожеж переважає полум'яний тип горіння, який поширюється з великою швидкістю, а під час стійких — безвогневий (підземні торф'яні пожежі).

Пожежі в містах і населених пунктах виникають унаслідок порушення правил протипожежної безпеки, несправності електропроводки, у результаті стихійних лих (землетруси, урагани), аварій. Пожежі поділяють на окремі (горить одна або кілька споруд), масові (горить до 20 % будинків), суцільні (горить до 90 % будинків). Продукти горіння, що виділяються під час пожежі, мають високу токсичність, особливо під час горіння полімерів. Оксид вуглецю може утворити з киснем вибухонебезпечну суміш. У диму пожеж є такі токсичні продукти, як чадний газ, оксиди азоту, хлорид водню, ціаніди, сірководень, сірчистий газ тощо, що також призводить до отруєння людей. Основна умова запобігання пожеж — дотримання таких правил протипожежної безпеки:

• утримувати в справному стані електромережі, електричні прилади, прилади опалення і дотримувати заходів безпеки під час їх експлуатації;
• дотримувати правил безпеки під час користування печами, газовими приладами, предметами побутової хімії та ремонту в квартирі із застосуванням лаків, фарб;
• не загромаджувати драбини, холи, коридори загального користування та підходи до засобів пожежогасіння;
• не загромаджувати евакуаційні люки на балконах верхніх поверхів;
• не зберігати в гаражах пально-мастильні матеріали;
• не будувати сараї, гаражі та інші споруди в протипожежних розривах.

У будинку, що горить:

• для захисту від диму і чадного газу дихайте через зволожену тканину;
• передусім допоможіть вивести дітей, інвалідів та людей похилого віку;
• виходьте з осередку пожежі в той бік, звідки дме вітер;
• якщо загорівся ваш одяг, падайте на землю і перевертайтесь, щоб збити полум'я;
• під час гасіння пожежі використовуйте вогнегасники, пожежні гідранти, а також воду, пісок, землю, ковдри;
• якщо горить електричне обладнання або проводка, вимкніть рубильник або вимикач, а потім починайте гасити вогонь.

Особливості надання медичної допомоги під час пожеж:

• ретельний пошук постраждалих на задимленій території й усередині помешкань, що горять;
• необхідність надання допомоги опіковим ураженим, а також ураженим чадним газом і димом.

Зона хімічного забруднення. Під час екстремальних ситуацій природного (землетруси, пожежі, повені), виробничого, транспортного характеру можливе надходження різноманітних хімічних речовин у довкілля: в атмосферу або на поверхню ґрунту, відкритих водойм-накопичувачів та інших об'єктів із наступним розповсюдженням парів, аерозолів територією населених пунктів. Світовий досвід аналізу хімічних катастроф свідчить, що руйнація підприємств хімічної промисловості, складів та інших об'єктів, як і викид у навколишнє середовище різноманітних отрут, може призвести до серйозних наслідків. До хімічно небезпечних об’єктів (ХНО) господарського комплексу належать підприємства, що виробляють різноманітну хімічну продукцію, нафтопродукти, фармацевтичні препарати, а також підприємства, що мають холодоагенти, значні водонапірні й очисні споруди, залізничні станції зі шляхами відстою, склади з отрутохімікатами, сховища, транспортні трубопроводи тощо. Значна частина цих об'єктів виробляє або використовує як сировину в технологічних процесах сильнодіючі отруйні речовини (СДОР), які можуть спричинити масові ураження людей, тварин і рослин. СДОР можуть бути в рідкому стані або зберігатися в ємностях під тиском власних випарів як зріджений газ.

Масштаби хімічного зараження характеризуються розмірами зон зараження. Розрізняють такі зони:

• - смертельних токсодоз;
• - токсодоз, що виводять із ладу;
• - граничних токсодоз (зона зараження).

Комплекс заходів щодо захисту від сильнодіючих отруйних речовин:

• інженерно-технічні заходи щодо збереження і використання СДОР;
• повсякденний хімічний контроль (газосигналізатори);
• забезпечення робітників і службовців, які працюють з отруйними речовинами, відповідними засобами індивідуального захисту (так званими промисловими та ізоляційними протигазами);
• прогнозування зон зараження;
• повідомлення про небезпеку ураження;
• хімічна розвідка;
• використання засобів колективного та індивідуального захисту;
• пошук уражених і надання їм медичної допомоги;
• евакуація людей із небезпечної зони;
• локалізація та ліквідація зараження.

Вирішальне значення у виживанні людей має час надання домедичної допомоги. Досвід ліквідації наслідків хімічних катастроф свідчить про те, що навіть у разі забезпечення на 100 % засобами захисту через різноманітні чинники все ж варто очікувати приблизно 10 % уражених. Тільки негайна (у перші хвилини) допомога важким ураженим може врятувати їхнє життя. Найважче діагностувати слабко виражені форми ураження, початкові стадії легких отруєнь. До першочергових належать заходи, спрямовані на своєчасне використання індивідуальних засобів захисту, виходу (виносу) потерпілих із зараженої зони, проведення санітарної обробки.

Зона радіоактивного забруднення. АЕС, які розміщені на території України, є одними з основних джерел забезпечення електричною енергією господарства країни (іл. 33.13). Виробництво, транспортування, збереження і використання радіоактивних матеріалів на цих електростанціях регламентовано правилами технології, техніки безпеки і контролю за їх застосуванням. Проте, попри це, можливість виникнення аварій залишається, унаслідок чого ці об'єкти називають радіаційно небезпечними.

Руйнування ядерного реактора може відбутися в результаті стихійного лиха, впливу вибуху звичайних боєприпасів, авіакатастроф тощо. Викид радіоактивних речовин (РР) за межі АЕС понад установлені норми, що створює загрозу для життя і здоров'я людей, називається радіаційною аварією. За масштабами наслідків розрізняють такі радіаційні аварії: • локальні — радіаційні наслідки обмежуються одним будинком; • місцеві — наслідки обмежені будинком, територією АЕС і санітарно-захисною зоною; • загальні — радіоактивні продукти, викинуті з реактора, поширюються за межі санітарно-захисної зони АЕС, у результаті чого можливе опромінення населення і радіоактивне забруднення довкілля. Вони можуть бути регіональними і навіть глобальними.

Під час аварій на АЕС мають місце два основні чинники радіаційної небезпеки: 1) зовнішнє γ-випромінювання — від радіонуклідів, що є в повітрі в момент проходження радіоактивної хмари, і від радіоактивних опадів, що випали на землю; у цьому випадку має місце загальне опромінення всього тіла людини, рівень якого згодом знижується; 2) внутрішнє а- і β-опромінення — у результаті вдихання радіонуклідів із хмари викиду, радіонуклідів, піднятих з опадів у повітря, і тих, які надійшли до організму людини разом із забрудненою РР водою та їжею. Опромінення цього виду здебільшого призводить до ураження окремих органів і тканин тіла.

Основною метою заходів захисту населення за будь-яких радіаційних аварій є зменшення кількості опромінених і зниження дози опромінення. До заходів радіаційного захисту населення належать: • своєчасне оповіщення відповідних органів і населення про виникнення аварії; • локалізація викиду й утворюваного ним забруднення; • екстрена оцінка радіаційної обстановки й очікуваних доз опромінення населення; • інформування населення про проведення конкретних заходів захисту; • виявлення постраждалих і надання їм медичної допомоги; • укриття населення в захисних спорудах (протирадіаційні укриття), герметизованих помешканнях (з обмеженням вентиляції, ущільненням дверей, вікон); • захист органів дихання від радіоактивних аерозолів; • профілактичний прийом препаратів стабільного йоду та інших радіопротекторів; • евакуація населення (за необхідності); • захист шкірних покривів; • дезактивація населених пунктів і території; • індивідуальна дезактивація (санітарна обробка, зміна одягу для усунення радіонуклідів); • обмеження і контроль доступу в район радіоактивного зараження; • проведення радіаційного контролю; • забезпечення населення незабрудненими водою і продуктами харчування; • проведення агротехнічних, агромеліоративних і агрохімічних заходів; • інформування населення про проведені заходи захисту і радіаційну обстановку; • проведення санітарно-просвітницької роботи серед населення.

Особливо небезпечні інфекції (ОНІ) — група гострих заразних захворювань людини, які можуть раптово виникнути, швидко поширитись і масово охопити населення; характеризуються тяжким перебігом і високим рівнем смертності. Прикладом бактеріальних токсинів може бути токсин ботулізму, який належить до найсильніших біологічних отрут.

Отже, зона біологічного зараження — це територія, заражена біологічними збудниками небезпечних для людей, тварин або рослин захворювань у кількості, яка перевищує допустиму. Тут виникають умови для виникнення ОНІ.

Осередок біологічного ураження — це територія, на якій у результаті впливу хвороботворних мікроорганізмів (біологічних засобів) виникають одиничні (іл. 33.16) або масові захворювання людей особливо небезпечними інфекціями, сільськогосподарських тварин, рослин. Він може утворитися не тільки в зоні зараження, а й за її межами як результат поширення інфекційних захворювань.

Осередок біологічного ураження характеризується видом мікроорганізмів, кількістю уражених (хворих) людей, тварин, рослин, тривалістю дії, особливістю вражаючих властивостей збудників хвороб.